Формування позитивної мотивації до вивчення англійської мови

Англійська мова набуває дедалі більшого поширення в світі і небезпідставно претендує на звання «мови міжнародного спілкування». Результативність навчально-виховної роботи вчителя іноземної мови зна­чною мірою залежить від знання і врахування ним вікових психологіч­них особливостей своїх учнів. Учителю необ­хідно зрозуміти психологічну сут­ність і витоки цього стану, всіляко підтримувати й активізувати в ін­тересах успішного вивчення англійської мови. І річ не в тім, щоб з цієї шкільної дисципліни у дитини були лише відмінні оцінки (хоча й це дуже важливо), а найперше в тім, щоб у своєму подальшому житті вона вільно володіла цією мовою, як своєю рідною.

Як і для будь-якої іншої справи, для вивчення англійської мови, дитині потрібна позитивна мотивація — тобто бажання займатися, потреба у цьому, інтерес. Без неї усі зусилля батьків чи вчителів будуть приречені на невдачу: дитина або не вчитиметься, або вчитиметься лише для того, щоб її не карали (негативна, деструктивна мотивація), і в останньому випадку знання будуть поверхневі й швидко забуватимуться.

Перш за все учителю необхідно знати вимоги до уроку англійської мови на сучасному етапі.

Урок повинен:

• будуватися відповідно обраної учителем системи навчання;
• плануватися з урахуванням комунікативної спрямованості, яка повинна проходити наскрізь в ході реалізації практичної мети навчання іноземної мови;
• мати сприятливий психологічний клімат для вивчення мови;
• викликати в учнів мотивацію вивчення англійської мови за рахунок залучення кожного до активної мовленнєвої та розумової діяльності, торкаючись при цьому й емоційної сфери дитини;
• готувати учнів до самостійної роботи у позаурочний час;
• мати в наявності необхідні засоби, які дозволяють створювати навчальні ситуації та використовувати їх для навчання усного мовлення, читання та письма;
• включати різноманітні навчальні ігри, щоб знімати втому та напругу;
• проводитися у нормальному (а не в уповільненому) темпі.

Яким чином позитивно замотивувати дитину?

Мотивація – спонука учнів до активної учбової діяльності, продуктивного пізнання змісту навчання

Одним з існуючої безлічі шляхів і засобів, вироблених практикою, для формування стійких пізнавальних інтересів і мотивів, є застосування в учбовому і виховному процесі інформаційних технологій. Під інформаційною технологією навчання розуміють сукупність форм організації взаємодії викладача в рамках й учня під час учбово-виховного процесу. Використання інформаційної технології на всіх стадіях педагогічного розвитку дозволяє не тільки скоротити час на освоєння матеріалу, підвищити глибину і міцність знань, рівень розвитку що вчаться, зняти напругу, індивідуалізувати і диференціювати процес навчання, стимулювати пізнавальну активність і самостійність, розвиток творчих здібностей людини, щепить навики дослідницької діяльності, формує пізнавальні і розвиваючі мотиви.

Найбільш ефективними методами формування мотивації учення служать: інтегровані уроки, ігрові технології, формування пізнавальної мотивації через зв’язок що вивчається з життям, показу наслідку вчинків, формування відчуття довга, відповідальності, профорієнтації, навчання з комп’ютерною підтримкою (наприклад комп’ютерна бібліотека), використання повчальних програм: підручники, наочно-орієнтовані середовища, залучення учнів до участі в управлінні учбовим процесом (науково-дослідні проекти), оцінна діяльність як прийом формування соціальної мотивації, та інші.

Перше що використовує кожен вчитель – це наочність як засіб підвищення інтересу і один з прийомів формування мотивації. Наочність кожного виду виконує свої функції як засіб пізнання, ілюстрації думки, розвитку спостережливості, кращого запам’ятовування матеріалу

Разом з наочністю високий результат дає технологія проведення інтерактивних лекцій із застосуванням мультимедійна технологія навчання. Важливим на даний момент стає і оволодіння інформаційними і комунікаційними технологіями як необхідна умова переходу до системи безперервної освіти.

Щоб підтримувати і формувати мотивацію вчителеві необхідно привчати навчених до напруженої пізнавальної праці, розвивати їх наполегливість, силу волі, цілеспрямованість, заохочувати виконання завдань підвищеній трудності, учити чітко визначати цілі, завдання, критерії оцінки. До найбільш значущих прийомів соціальної мотивації можуть бути віднесені встановлення відносин співпраці між вчителем і що вчаться, залучення учня до організації учбового процесу, до оцінної діяльності. Основними прийомами, що включають що вчаться даній категорії в учбову взаємодію на рівні суб’єкта, можна назвати всі проблемні, частково-пошукові і евристичні ситуації, які створюються на уроках. Проте педагогові непросто організовувати проблемні ситуації на кожному уроці. От чому разом з ними можна запропонувати для учнів з виконавською активністю особливі ролеві ситуації. Учні можуть підключатися до технології оцінювання усних і письмових відповідей однокласників, тобто брати на себе роль експерта, консультанта, для цього їх необхідно озброїти критеріями по оцінюванню відповідей, щоб не виникло істотних розбіжностей. Учневі можна запропонувати роль режисера, який стежить за темпом уроку; мудреця, який підводить підсумок заняттю, хранителя знань і т.д

Головним є не втратити почат­кову мотивацію, а навпаки, всіляко підсилювати її. Цього можна досягати двома способами.

   Перший спосіб — бачити успіхи і не помічати невдачі. Адже невдача веде до розчарування — розчарування веде до браку мотивації — брак мотивації веде до прямої відмови зробити ще одну спробу. І навпаки, успіх веде до перемоги — перемога веде до мотивації — мотивація веде до бажання перемагати — і до нових успіхів.

   Другий спосіб— «навчати, граючись» або «граючись, навчати». Бо гра — це спосіб життя і діяльності дитини. Гратися — це завжди весело, цікаво. Під час гри дитина позасвідомо, без напруги засвоює, і закріплює надзвичайно багато інформації.

Останнім часом дедалі більшого поширення набуває метод позасвідомого вивчення іноземних мов — метод так званого «25-го кадру», за яким інформація подається часто, але ненав’язливо, між іншим, майже непомітно для свідомості. Гра створює подібні умови, коли іноземні слова, літери, правила читання, звороти засвоюються мимоволі за рахунок частого повторення в той час, коли дитина захоплена самим процесом гри.

Які б прийоми і методи формування мотивації учення, підвищення інтересу до учбової праці, активізації пізнавальної діяльності ми не застосовували на уроках і зовні, необхідно пам’ятати, що вся наша робота повинна бути направлена на розвиток особи учня, його самовизначення.

Формування у дитини високої позитивної мотивації можливо, якщо учбово-виховний процес відрізняється наступними характеристиками і підходами:

зміст освіти включає знання про людину, що допомагає що вчиться стати успішнішими в житті, вирішувати особисті проблеми, придбати упевненість в собі;

зміст освіти і вимоги до учбових результатів диференційовані настільки, що це дозволяє всім школярам бути успішними в учбовій діяльності;

учбово-виховний процес будується таким чином, що учень стає в нім повністю відповідальним як за свої успіхи, так і за невдачі; характерною межею такого процесу є відношення до дітей як до суб’єктів будь-якої здійснюваної ними діяльності;

оцінна діяльність носить переважно повчальний характер; розвиває здібність до самооцінки;

заохочується прагнення до колективних досягнень і здібність до співпраці, яка розглядається як цінність не менша, ніж індивідуальні успіхи;

у учнях розвивається переконання, що легкий успіх не доставляє дійсного задоволення, потреба в постановці все більш складних завдань перед собою.

Для розвитку індивідуальної позитивної мотивації в навчанні необхідно виконувати наступні умови.

Перша умова:

Найбільш сильна позитивна мотивація виникає у дитини в тому випадку, якщо діяльність володіє новизною.

Необхідно використовувати нові навчально-методичні комплекси. З абсолютно новим виглядом і типами завдань, з якими учні не стикалися раніше.

Слабкішим учням необхідно давати більше часу на виконання завдань, і вони менш складні, а сильнішим – менше; завдання ускладнені. Слабкішим вчиться бажано давати завдання, подібні тим, які у них вже вийшли, — для підняття у них упевненості у власних силах.

Потрібно стежити, щоб діяльність учнів на уроці і в позакласній роботі була цікавою і відповідала розвиваючому рівню домагань школярів. Адже діти люблять брати участь в дискусіях за наперед обумовлюваними правилами; у ролевих іграх; їм подобається розгадувати інтелектуальні завдання.

Друга умова.

Наявність можливості для прояву що вчаться самостійності.

Самостійна робота учнів офарблює їх діяльність емоційно, викликає різні внутрішні переживання і тим самим сприяє розвитку у них позитивної мотивації в навчанні.

Також позитивну мотивацію можна підняти за допомогою змагання. Необхідно придумувати різні конкурси і змагання на основі теми, що вивчається.

Слід також розвивати і мотивацію колективних досягнень. Цього можна добитися шляхом включення дітей в парну і групову роботу. Результат колективної діяльності залежить від готовності кожного члена колективу включити власні зусилля в досягнення загальної мети.

Але що ж робити з тими учнями, які, не дивлячись на всі вчительські старання, не прагнуть ні до яких досягнень. Невмотивований учень стане мотивованим, якщо вчитель стане спілкуватися з ним, сприймаючи його в позитивному світлі. Не випадково психологи називають цей метод методом прогнозів, що само виконуються.

І на заключення слід зазначити, що великий потенціал несе в собі особистість учителя. Учень має бачити на уроці закоханість учителя в мову, яку викладає, має відчувати повагу до народу — носія мови, історії і звичаїв країни мови. Учні довго пам’ятають того вчителя, який вмів використовувати допитливість і на­полегливість дітей, бо вона задо­вольняється лише в радісній кому­нікативній атмосфері взаємодії учнів і вчителя, який зумів навчити їх долати труднощі, що з’являються в різних життєвих ситуаціях, тобто виховав у них наполегливість, волю, старанність, навчив самостійно орі­єнтуватись у сучасному житті. Системність, наполегливість і воля є необхідні складові процесу розвитку школяра, суть якого скла­дається з того, що все це надає кон­кретну визначну цілеспрямованість і суспільну значущість.